Головною метою державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру є забезпечення умов реалізації конституційного права кожного громадянина на охорону життя та здоров'я, підвищення рівня безпеки життєдіяльності населення, особливо дітей, як передумови сталого соціально-економічного розвитку країни.

В роботі з охорони життя і здоров’я учнів, попередження дитячого травматизму в навчальному закладі визначаються такі цільові пріоритети:

• забезпечення реалізації державної політики щодо охорони життя і здоров’я учасників освітнього процесу;
• створення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці і виховання дітей і підлітків;
• навчання школярів питанням основ безпеки життєдіяльності з наступною перевіркою знань відповідно до діючих програм;
• організацію позашкільної і позакласної роботи з учнями та просвітницької роботи з їх батьками;
• удосконалення системи моніторингу результативності діяльності закладів освіти з попередження усіх видів нещасних випадків;
• підвищення фахової майстерності педагогічних працівників;
• співпраця з усіма зацікавленими організаціями.

Дитячий травматизм є однією з актуальних проблем охорони здоров’я. Значимість даної проблеми часто недооцінюється. Травматизм можна уникнути шляхом вжиття заходів профілактики чи боротьби з ним.

Однак ще дуже часто діти отримують ушкодження (травми), які іноді ведуть до інвалідності. Нещастя з дитиною відволікає батьків від трудової діяльності, негативно діє на їхнє здоров’я. Найбільше число травм відбувається у хлопчиків, в 2-3 рази частіше, ніж у дівчаток, що можна пояснити більшою активністю хлопчиків.

У дітей шкільного віку травми можуть бути найрізноманітнішими. У побуті це можуть бути опіки, падіння в сходовий проліт, при катанні на поручнях, падіння з велосипеда, з парканів, дахів, гаражів, дерев, дорожньо-транспортні пригоди.

Вуличний травматизм серед дітей має певну сезонність. Найбільший рівень вуличного травматизму відзначається в період зимових та літніх канікул, коли діти мають більше вільного часу і проводять його на вулиці, частіше за все без нагляду дорослих.

Викликає занепокоєння і значне підвищення шкільного травматизму. Найчастіше травми виникають під час перерви, на уроках фізкультури та праці.

Кількість дорожньо-транспортних травм від загальної не значна, та актуальність їх профілактики зумовлена зростанням кількості та підвищення складності спричинених пошкоджень. Саме транспортний травматизм дітей частіше за все приводить до смертності та інвалідності дітей, потребує тривалого стаціонарного лікування.

Основними причинами дитячого травматизму є:

1. Недостатній контроль за дітьми по дорозі в школу та додому.
2. Незнання правил дорожнього руху та поведінки на вулиці, навмисне нехтування цими правилами.
3. Ігри на проїзній частині вулиці.
4. Недостатнє охоплення дітей позашкільною навчально-виховною та розважальною роботою, недостатній контроль за дітьми під час дозвілля.

Профілактика дитячого травматизму більш соціальна, ніж медична проблема і потребує зусиль багатьох муніципальних та соціальних служб.

Основними методами профілактики дитячого травматизму слід вважати:

1. Посилення нагляду та контролю за дітьми, організація їх дозвілля.
2. Навчання дітей правил вуличного руху.
3. Організація місць для дозвілля (ігрові площадки, дитячі парки)
4. Охоплення дітей молодшого шкільного віку позашкільною виховною роботою (спортивні секції, дитячі гуртки).
5. Підвищення контролю за додержанням водіями правил дорожнього руху, контроль за станом доріг (стан світлофорів, дорожні розминки, дорожні знаки).