Девіантна поведінка – термін, який не присутній у повсякденному вжитку, але явище, яке присутнє у повсякденному житті кожного. Девіантна поведінка – це поведінка, яка відхиляється від прийнятих у суспільстві норм та правил. Пішохід біжить через шосе на червоне світло, п’яний парубок кричить та активно жестикулює на вулиці, підліток палить за рогом, продавець кричить і жбурляє між очі решту, юнаки вовтузяться та роздають стусани на спортивному майданчику… Кожного дня ми стикаємося з інформацією про людей та дітей (або ж з ними особисто!), які поводяться «ненормально», не так як треба і як ми від них очікували. Адже ми уявляємо розвиток вищезгаданих ситуацій інакше, «нормально» (від слова норма), коли йдуть на зелений, спокійно стоять, читають, ввічливо спілкуються, займаються спортом. Так проголошує соціальна норма – як загальнообов’язкове правило поведінки у суспільстві. Н.Смелзер виділяє структуру девіації, яка включає три компоненти:
- Норма або очікування, яка виступає критерієм оцінки поведінки людини.
- Особа, якій притаманна певна поведінка;
- Інша людина, група, організація, яка реагує на поведінку.
Треба зазначити, що девіантна поведінка завжди має конкретну адресу, тобто, те, що вважається девіантним для одних, абсолютно прийнятно для інших. На побутовому рівні найбільш популярна одна стратегія пояснення причин девіантної поведінки… Хто нам вперше пояснює як необхідно поводитися? Батьки! Народний фольклор рясно зрошує такі тлумачення водицею народної мудрості: «Який батько – такий і син, Яблуко від яблуні…, Не буде на псові солонини». Яка поведінка нормальна для батьків, така ж нормальна для їх дітей. Але ж не все так просто… На формування девіантної поведінки впливає ряд факторів та чинників. О.Змановська виділяє наступні:
умови фізичного середовища (температура повітря, шум, вітер, дощ, тиснява і т.д.);
зовнішні соціальні умови (сім’я, друзі, родичі, клас, колеги, соціальні інститути, культура, глобальні соціальні процеси);
спадково-біологічні передумови (вікові особливості, конституція тіла, здоров’я та витривалість, обтяжена спадковість, стан та тип нервової системи);
психологічні, внутрішньо особистісні причини (порушення саморегуляції, індивідуальна вразливість, дефіцит особистісних ресурсів, деформація ціннісно-мотиваційної сфери, емоційні проблеми, порушення сприйняття дійсності, негативний життєвий досвід).
