ü Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.

ü Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.

ü Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти й прийняти.

ü Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїться поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

З КОНФЛІКТНОЮ ДИТИНОЮ

ü Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.

ü Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.

ü Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

ü Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, продовжуватиме провокувати їх.

ü Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися й навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час гри одна з них завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВОЮ ДИТИНОЮ

ü Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошувати до себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошувати дітей у гості, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, учити дитину спокійно реагувати на нові місця і людей.

ü Не варто постійно турбуватися про дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не робіть самі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їй повну свободу діяльності.

ü Постійно укріпляйте в дитині упевненість у собі, у власних силах.

ü Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступати в розмову з «чужим дорослим» (у крамниці, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі тощо).

ІЗ ЗАМКНУТОЮ ДИТИНОЮ

ü Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місця і знайомити з новими людьми.

ü Підкреслюючи переваги й корисність спілкування, розказуйте дитині про те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

ü Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

ü Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає все більш замкненою і відчуженою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе вам у розв’язанні цієї проблеми.

З АГРЕСИВНОЮ ДИТИНОЮ

Слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні засоби подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде подолано.

üНадавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти».

üНехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз приголубити або пожаліти її. Хай вона бачить, що вона потрібна і важлива для вас.

Презентація "Робота соціального педагога з дітьми «групи ризику»"

РОБОТА З ПІДЛІТКАМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»

До «групи ризику» входять діти з асоціальними проявами в поведінці, починаючи з грубості стосовно дорослих та недисциплінованості на уроках і закінчуючи крадіжками, пропусками уроків, уживанням спиртного або наркотиків. Причиною збільшення кількості дітей «групи ризику» є не лише критична ситуація у країні, але й ситуація в сім’ї, а як наслідок — порушення стосунків із дорослими. Унаслідок порушень взаємин із дорослими процес засвоєння соціальних норм уповільнений або взагалі не відбувається. Постійна негативна оцінка особистості або поведінки дитини є для неї психотравмуючою ситуацією, і врешті дитина перестає навіть
намагатися нормально поводитися.
Під час роботи з підлітками «групи ризику» слід завжди пам’ятати, що дитина за нашої підтримки може або перетворитися на суб’єкта власного життя, здатного допомагати собі, долати труднощі, виявляти
самоповагу і довіру до людей, або стати пасивною істотою, залежною від зовнішнього керівництва, не здатною на власний вибір і самопокладання, яка має лише приблизне уявлення про те, якою вона є, якою може бути та якою хотіла б стати. Перша та обов’язкова умова ефективного формування особистості підлітка — психічний розвиток повинен розкриватися
в його закономірностях, пояснюватися у психологічних категоріях; необхідно спиратися на вікові новоутворення, ціннісне ставлення до себе (розуміння дитиною своїх чеснот, достоїнств, позитивне переживання їх, здатність керуватися цими знаннями й переживаннями в реальному житті, у поведінці,
вчинках, діяльності). Розмитість, невизначеність «Я» означає, що людина втратила почуття своєї індивідуальності. Психокорекційна робота з такими дітьми базується на формуванні в них особистісних настановлень із різною модальністю, зокрема:
• реальне «Я» (уявлення дитини про те, якою вона є в цей момент життя);
• ідеальне «Я» (уявлення дитини про те, якою вона хотіла б бути, яких здібностей прагне; уявлення дитини про те, якою бачать її інші).
Акцент у роботі з підлітком ставиться на тому, як зростаюча особистість уявляє, якою вона є, якою може бути та якою хотіла б стати, що є важливою умовою її гармонійного розвитку.
Категорії дітей «групи ризику»
Перша категорія дітей «групи ризику» — діти, де основним фактором впливу є негативний життєвий досвід. Цих дітей можна визначити вже із зовнішнього вигляду: неохайно одягнуті, недоглянуті. Зразу складається враження, що батьки їм мало приділяють уваги. У таких дітей моральні
норми та настановлення викривлені: негативні оцінки з боку дорослих призводять до порушення стосунків у взаємодії вчителя й учня.
Друга категорія дітей із «групи ризику» — діти, яким притаманні відхилення в емоційній і вольовій сферах, аномалії у формуванні характеру (акцентуації характеру), що при повному збереженні інтелекту обумовлює великі труднощі у спілкуванні, навчанні і трудовій діяльності. Йдеться про
здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси визначеного характерологічного типу. Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на виражені та приховані. У підлітковому віці при виражених
акцентуаціях особливості характеру загострюються, а під впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації.
Підліток виявляє свій тип характеру в сім’ї та школі, з однолітками й дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, у звичайних умовах та у складних ситуаціях. Усюди і завжди гіпертимний підліток надто
енергійний, шизоїдний від усіх ховається, істероїдний намагається привернути до себе увагу інших.
Приховані акцентуації більше відповідають звичним варіантам норми, акцентуйовані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але для швидкого подолання цих моментів
слід знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.