Вживання психоактивних речовин відоме людству з давніх давен. Як свідчать історичні довідки, знеболюючі, снодійні та психотропні властивості більшості психоактивних речовин, здебільшого рослинного походження, використовувались в медичних цілях ще за часів до нашої ери. Проте у кінці ХХ ст., після молодіжної культурної революції у 60-х роках, вживання психоактивних речовин набуло характеру епідемії та стало позначати соціально-біологічну загрозу, що має глобальний масштаб і характер. Поява окремої галузі медицини, сотень наркологічних клінік і лікарень, сотні тисяч смертей від наркотиків, поява світового наркобізнесу – це все обумовило загрозу генофонду і подальше створення спеціальних політичних програм, комітетів і товариств з питань протидії наркотикам.

Проблема наркотиків крокує по світу все більш і більш упевнено. Якщо раніше наркотики вживали одиниці, і багато хто з них міг жити з цією звичкою досить довго, то зараз наркоманія стає масовою, а з поширенням величезної кількості синтетичних наркотиків, які є дуже доступними і популярними серед молоді, це зло стало робити замах на найбільшу цінність людства – дітей і молодих людей.

На сьогодні число молодих людей, які вживають психоактивні речовини, продовжує невпинно зростати. Все більшу пристрасть до наркотиків виявляють жінки, в тому числі матері-одиначки та неповнолітні матері. За рахунок цього наше суспільство втрачає молодь, тобто значну частину потенційно найбільш активних громадян. Сумний досвід країн-«родоначальників» наркобізнесу та наркологічної обробки молодого покоління переконливо свідчить, що вживання психоактивних речовин губить молодих людей, добираючись поступово до малолітніх дітей. Ін’єкційний шлях вживання психоактивних речовин різко загострює проблему СНІДу. Є також прямий зв’язок зростання наркоманії і швидкого поширення по країні видів гепатиту, в тому числі В і С – найважчих і практично невиліковних форм цієї хвороби.

Згідно з офіційною статистикою МОЗ України, 2013 року на обліку перебували 79 тис. наркозалежних осіб, з яких 70 тис. вживали психоактивні речовини ін’єкційним способом (тобто йдеться про хронічну залежність). Водночас за узгодженими оцінними підрахунками міжнародних та українських організацій в Україні налічується в середньому 310 тис. споживачів лише ін’єкційних наркотиків.

Найбільш уражена наркоманією Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька області, Автономна Республіка Крим і м. Київ.

Щорічна кількість наркозалежних у нашій державі, за даними МВС, збільшується в середньому на 10-12% (одна з найвищих тенденцій у світі), з цього числа на дорослих припадає тільки 27%, тоді як на підлітків – 60%, а на дітей віком від 11 до 14 років – 13%. Середній вік наркоспоживача в Україні щороку знижується на 0,1-0,15 року. Середня тривалість життя людини після початку прийому наркотиків становить 6-7 років, що тягне за собою низку демографічних проблем у найближчому майбутньому.

Останнє дослідження чисельності груп населення з високим ризиком інфікування ВІЛ показує оціночну кількість споживачів ін’єкційних наркотиків на рівні 278-387 тисяч осіб. Частка СІН, які вживають лише опіоїди, складає 62,3%, стимулятори – 16,9%. Незважаючи на те, що споживання опіатів досі посідає пріоритетне місце в огляді наркотичної ситуації України, питома вага споживачів стимуляторів збільшується.

Якщо ми говоримо про підлітків, то результати дослідження HBSC, показують, що 16% всіх учнів в своєму житті мали досвід вживання марихуани або гашишу. Цей показник суттєво більший серед студентів ПТНЗ (22%), порівняно з загальноосвітніми школами (10%), та знаходиться на одному рівні зі студентами ВНЗ І–ІІ (19%) та ІІІ–IV рівнів акредитації (22%).

Хлопці вживають наркотики в середньому в 2 рази частіше, ніж дівчата. 25,4% учнів мають досвід вживання наркотичних речовин (33,6% хлопців, 18,8% дівчат). З усіх наркотичних речовин, які вживає молодь, найбільш поширеними залишаються марихуана або гашиш.

Перша спроба відбулася для 2,1% учнів у 13 років і раніше, для 4,7% учнів – до 15 років. Основною причиною першого вживання наркотиків – цікавість – назвала найбільша кількість учнів (5,3%), хотілося отримати приємні відчуття – 1,9%, від нічого робити – 1,2%.

За підрахунками МВС України, людина з наркозалежністю за період вживання наркотичних речовин втягує у це середовище від 10 до 20 осіб, тобто на одну офіційно зареєстровану особу з діагнозом наркозалежність припадає в середньому 15 потенційних наркозалежних осіб. Представлені офіційні цифри результатів опитувань та зафіксованих випадків вживання наркотичних речовин і розрахунки незалежних експертів з приводу реальної ситуації в Україні є одними з найвищих показників у Європі.

На думку західних вчених, нація, у якої кількість наркозалежних складає 7%, приречена на вимирання. За реальними підрахунками Україна у найближчі декілька років досягне цієї межі.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ НАРКОЗАЛЕЖНОСТІ

ПСИХОАКТИВНІ РЕЧОВИНИ ТА ЇХ ВИДИ

Психоактивна речовина – будь-яка речовина, яка при введенні в організм людини може змінювати сприйняття, настрій, здатність до пізнання, поведінку і рухові функції. У повсякденному житті психоактивні речовини зазвичай іменуються «наркотиками».

Наркотик – це психоактивна речовина (ПАР), яка відповідає трьом критеріям:

1) медичний критерій: речовина, що діє на центральну нервову систему (має седативний, стимулюючий або галюциногенний вплив);

2) соціальний критерій: немедичне вживання речовини має значні масштаби і внаслідок цього набуває великої соціальної значимості;

3) юридичний критерій: дана речовина законодавчо визнана наркотичною.

Як ми бачимо, визначення психоактивних речовин є більш актуальним для ситуації в Україні на сьогодні, адже найбільш розповсюдженими психоактивними речовинами, які вживають підлітки, є алкоголь та тютюн.

Основні ПАР визначені Міжнародним класифікатором хвороб – МКБ10, в якому всі варіанти хімічної залежності розміщені в рубриці «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин».

МКБ-10 виділяє наступні види ПАР:

• канабіноїди (наркотики, виготовлені з конопель);

• опійні наркотики (мак, його похідні або інші наркотики,

• діючі подібним чином);

• психостимулятори (кокаїн, амфетаміни і т.д.);

• галюциногени (синтетичні – ЛСД, природні – гриби);

• снодійно-седатичні;

• летючі розчинники (бензин, клей і т.д.);

• алкоголь;

• нікотин.

Психоактивні речовини діляться на «легальні» і «нелегальні». До легальних психоактивних речовин відносяться речовини, не заборонені законом до вживання, зберігання і розповсюдження, проте це не залежить від ступеня їх шкідливого впливу на психіку і організм людини. Швидше, це пов’язано з тим, що продаж цих речовин приносить дохід, вживання їх історично обумовлено і оголошення їх «поза законом» складно сприймається суспільством. При цьому більшість легальних психоактивних речовин має надзвичайно шкідливий ефект на організм людини і губить безліч життів.

До легальних психоактивних речовин відносять нікотин (тютюн, сигарети, цигарки, сигари), алкоголь (всі напої, що містять етиловий спирт), кофеїн (міцну каву, чай).

Усі інші вищеперераховані психоактивні речовини відносять до нелегальних.

Існує цілий список речовин, затверджений урядом країни, вживання, поширення і зберігання яких є протизаконним.

Людина, котра займається зберіганням та розповсюдженням таких речовин, яка схиляє до вживання інших, а також злісно ухиляється від лікування з приводу залежності від них, підлягає кримінальній відповідальності.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН

Згідно МКБ-10, під залежністю розуміється хворобливий процес, що закономірно проходить через послідовні стадії і має свій початок і кінець. Прийняття психоактивних речовин змінює хімію головного мозку, впливає на почуття і поведінку людини в цілому. Може призвести до повної деградації особистості.

Ознаки залежності від ПАР:

• сильне бажання або відчуття сильного тяжіння до прийому речовини;

• знижена здатність контролювати прийом речовини: вживання у великих кількостях і довше, ніж передбачалось;

• безуспішні спроби або постійне бажання скоротити або контролювати вживання речовини;

• стан відміни або абстинентний синдром, що виникає, коли прийом речовини зменшується або переривається;

• підвищення толерантності до ефектів речовини (необхідність підвищення дози);

• захопленість вживанням речовини, заради якого відбувається повна або часткова відмова від інших важливих альтернативних форм насолоди та інтересів;

• тривале вживання речовини всупереч явним ознакам шкідливих наслідків.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ

Для наркотичної залежності характерний поетапний перебіг з наявністю наступних синдромів:

1. Синдром зміненої реактивності складається із змін форми вживання наркотичної речовини, сп’яніння, толерантності і втрати захисних реакцій. Толерантність – необхідність прогресивного збільшення дози для отримання ефекту, який спочатку досягався застосуванням менших доз.

2. Синдром психічної залежності включає в себе нав’язливий (обсесивний) потяг до приймання звичної наркотичної речовини, а також потребу досягти психічного комфорту в стані інтоксикації. Синдром психічної залежності супроводжується почуттям задоволення і прагненням повторити дію ліків або уникнути розладів, що виникають при утриманні від них. Очікування цих ефектів є сильним фактором хронічного застосування психоактивних речовин.

3. Синдром фізичної залежності складається з комплексу неконтрольованого потягу до інтоксикації звичним наркотиком і абстинентного синдрому. Фізична залежність – стан фізіологічної адаптації організму до медикаменту, який проявляється синдромом відміни (абстиненцією). При цьому синдромі небажані фізіологічні зміни виникають, якщо переривається прийом медикаменту або його дія нейтралізується.

4. Синдром наслідків хронічної наркотизації характеризується прогресуючим порушенням соматоневрологічної сфери (трофічні ураження шкіри, кахексія та ін.) та різноманітними проявами морально-етичної й інтелектуальної деградації.

Розглянемо детальніше феномен (синдром) психологічної залежності.

Під психологічною залежністю розуміють прагнення (потяг) постійно приймати наркотичний або інший препарат з тим, щоб знову відчувати бажані відчуття або усувати явища психологічного дискомфорту. Психічна залежність виникає у всіх випадках систематичного вживання психоактивних речовин, іноді і після одноразового їх прийому. Вона є найсильнішим чинником, що перешкоджає самостійному тривалому утримуванню або повному припиненню прийому психоактивних речовин.

Експерти американського Національного інституту з проблеми зловживання наркотиками (NIDA) визначають психологічну залежність як неконтрольовану тягу до пошуку і споживання наркотиків.

Певне поєднання ознак, симптомів будь-якого явища, об’єднаних єдиними механізмами виникнення, називається синдромом.

Ознаками синдрому психологічної залежності є:

• формування уявлення про інтоксикацію як єдино можливий комфортний стан, що забезпечує максимально можливу психологічну працездатність;

• формування обсессивного потягу до цього комфортного стану;

• відчуття себе наркозалежними, що опинились під стороннім контролем.

Психологічну залежність від наркотиків пояснюють, перш за все, ефектом насолоди. Насолода, що дається наркотиками, створює стійку домінуючу систему поглядів, підкріплені найсильнішим чинником – афектом. За інтенсивністю та обсягом охоплення уявлень ця система перевищує так звану надцінну ідею, наближаючись за силою і стійкістю до ідеї божевільної. На психофізіологічному рівні афект залишає свій слід у вигляді домінанти. Позамежні позитивні емоції спонукають людину повторювати поведінкові акти, і, таким чином закріплювати їх. За відсутності наркотиків, навпаки виникають сильні негативні емоції.

Сильні негативні емоції мають такий вплив на особистість, наслідком якого є дезадаптація "я", що виражається в порушенні внутрішнього діалогу, спрямованого на планування дій, що призводить до втрати контролю над поведінкою, воно стає хаотичним і недоцільним.

ОЗНАКИ ВЖИВАННЯ НАРКОТИКІВ

Зовнішні ознаки:

надмірно звужені або розширені зіниці незалежно від освітлення;
стан незрозумілої збудженості або млявості;
мова швидка, невиразна;
майже повна відсутність, або, навпаки, надмірність міміки;
різка зміна настрою, спалаху ворожості, дратівливості без будь-якої причини;
провали пам'яті, нездатність мислити логічно, пояснювати свої вчинки;
безсоння і швидка стомлюваність, що змінюються незрозумілою енергійністю;
невпевнена хитка хода;
землистий колір обличчя, кола або мішки під очима;
сліди уколів;
частий нежить;
специфічний запах від одягу та волосся.

Зміна поведінки:

байдужість, втрата інтересів до колишніх захоплень, до навчання, прогули в школі;
відхід від колишніх друзів, поява нових (дивних з точки зору батьків);
наростаюча прихованість, прагнення до усамітнення;
поява брехливості;
поява в розмові жаргонних слів і позитивних висловлювань щодо вживання наркотиків;
постійний пошук грошей;
зміна апетиту.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИНИКНЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ

ВІКОВІ ФАКТОРИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ЗАЛЕЖНОСТІ

Під факторами ризику розуміються умови, що призводять до формування залежної поведінки (до вживання підлітками ПАР). Розглянемо кожну групу факторів докладніше.

До біологічних факторів ризику відносяться:

• спадкова схильність. Особлива увага приділяється спадковій обтяженості психічними та наркологічні захворюваннями батьків і найближчого оточення дитини;

• органічні ушкодження головного мозку;

• інтелектуальна недостатність;

• низька ступінь стресостійкості.

Психологічні чинники ризику.

Це те, що представляє для первинної профілактики особливий інтерес. Необхідно акцентувати увагу на особливості підліткового віку, які можуть стати факторами ризику і сприяти формуванню адиктивной стратегії взаємодії дитини з навколишнім світом. Підлітковий вік при кризовому розвитку може характеризуватися низкою специфічних особливостей, які можуть стати факторами ризику формування адиктивної поведінки:

• підвищений егоцентризм;

• тяга до опору, упертості, протесту, боротьби проти виховних авторитетів;

• амбівалентність характеру, тобто одночасно наявність двох і більше протилежних рис характеру (наприклад, прагнення бути схожим на дорослого і неприйняття думки дорослого);

• прагнення до невідомого, ризикованого;

• загострена пристрасть до дорослішання;

• прагнення до незалежності та відриву від сім'ї;

• незрілість моральних переконань;

• схильність перебільшувати ступінь складності проблем;

• криза ідентичності;

• негативна чи несформована Я - концепція;

• низька переносимість труднощів.

Соціальні фактори ризику

Під соціальними факторами ризику адиктивної поведінки ми розуміємо умови життя людини в різних соціальних спільнотах і особливості функціонування самого суспільства, які сприяють залученню підлітків і молоді до вживання психоактивних речовин.

Макросоціальні фактори:

1. Традиції суспільства, пов’язані з вживанням ПАР.

2. Погіршення соціально-економічної ситуації в країні.

3. Ціннісний плюралізм.

4. Доступність ПАР.

5. Мода на вживання ПАР.

6. Лояльність закону про ставлення до зловживання ПАР.

Мікросоціальні фактори:

1. Зловживання ПАР в сім’ї. У випадках ведення батьками подібного способу життя у дитини відбувається формування установки, що дана поведінка є допустимою нормою.

2. Сім’я дисфункційна. Відома позитивна кореляція між ризиком залучення дитини до різних видів адикції і дисфункціональними типами виховання (гіпер- або гіпоопіка, суперечливе виховання, завищені вимоги і так далі). У зв’язку з проблемою адиктивної поведінки особливу значимість набуває емоційна функція сім’ї, яка реалізується у задоволенні потреб членів сім’ї в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. З порушенням емоційної стабільності можуть розвинутися і зміцнитися такі явища як підвищена тривожність, страх перед дійсністю, втрата почуття безпеки і недовіра до оточуючих.

3. Сім’я, де виховується дитина, неповна, і у дорослого члена сім’ї відсутнє розуміння специфіки виховання дитини в таких умовах і відсутня підтримка з боку найближчого соціального оточення.

4. Конфліктна сім’я. Конфліктна атмосфера в сім’ї породжує комплекс психологічних проблем у дитини, що сприяє до «відходу » в наркотизацію від реальної ситуації, з якою їй не впоратися.

5. Сім’я, в якій насильство (емоційне, сексуальне, фізичне) є повсякденним.

6. Постійна зайнятість батьків, неуважне ставлення до дітей, що призводять до втрати довірливих відносин.

Соціально-комунікаційні чинники ризику

Пов’язані із взаємодією дітей з іншими соціальними об’єктами поза сім’єю (школа, однолітки і суспільство).

У освітньому середовищі виділяються наступні фактори ризику:

• надмірно боязка або агресивна поведінка в класі;

• невдала участь у шкільних заходах;

• нездатність впоратися з громадськими завданнями;

• позитивне ставлення до вживання ПАР в школі і в суспільстві.

Соціально-середовищні фактори ризику.

Середа проживання підлітка – це місце, де підліток проводить чималу частину свого часу. Особливо це стосується дітей, чиї родини відносяться до груп ризику. Але двір може не обов’язково бути тільки фактором ризику. Саме тут ми формуємо і реабілітаційний простір, і безпечне середовище. І все залежить від ресурсів, якими володіємо, як людських, так і матеріальних.

До соціально-середовищних факторів ризику потрібно віднести і ті, що впливають на свідомість молодих людей, які під їх впливом починають вживати наркотики:

• доступність засобів залежності (ігрові клуби, алкоголь, наркотики);

• інноваційні форми торгівлі засобами залежності;

• прихована реклама, спрямована на переконання, що вживання

психоактивних речовин, загалом, не є неприйнятним і т.д.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Особливістю юнацького віку є суперечливість моральної свідомості, в якій категоричність оцінок поєднується з демонстративним скепсисом і сумнівом в обгрунтованості багатьох загальноприйнятих норм. На відміну від дитини, яка приймає правила поведінки, вірячи в них, юнак уже починає усвідомлювати їхню відносність. Просте посилання на авторитети його вже не задовольняє. Більше того, руйнування авторитетів стає психологічною потребою, передумовою морального та інтелектуального пошуку.

Поки своя система цінностей не склалася, юнак легко піддається моральному релятивізму: якщо все відносно, значить, все дозволено, все, що можна зрозуміти, чи можна виправдати. З іншого боку, саме в юності, здійснюється перехід від моралі, орієнтованої на зовнішні норми поведінки, до автономної моралі, орієнтованої на внутрішню, автономну систему принципів. Відбувається узагальнення ідеалів і норм поведінки, що звільняються від зв’язку з конкретними ситуаціями та особами.

При переході від підліткового віку до юнацького, у зв’язку із загальною спрямованістю юнаків та дівчат на майбутнє, створюється сприятливе психологічне підґрунтя для більшої відкритості різноманітним переживанням.

Прагнення до нових, незвичайних відчуттів і переживань є основою мотивації підліткової наркоманії. Відчуття відповідальності може виступати як протидіюча сила. Загострюється чутливість підлітка до оцінки іншими його зовнішності, здібностей, сили, умінь у поєднанні із зайвою самовпевненістю, надмірною критикою, зневагою до суджень дорослих. Підліток прагне до філософських узагальнень, для нього характерна внутрішня суперечливість психіки, невизначеність рівня домагань, схильність до крайніх позицій; егоцентризм мислення та схильність до теоретизування.

Підліток характеризується різноманіттям переживань, пов’язаних з невмотивованими коливаннями настроїв, максималізмом в оцінках, непереносимістю опіки. Саме це прагнення до емансипації приводить підлітка до «отруєння свободою», при якому більш частими стають випивки, паління, вживання психоактивних речовин.

Основним мотивом юнаків, схильних до адиктивних форм поведінки, є зміна психічного стану, який їх не задовольняє і оцінюється як «сірий», «нудний», «монотонний», «апатичний». Як наслідок, відбувається значне зниження активності у повсякденному житті, наповненої вимогами та очікуваннями, і значне підвищення активності в тих сферах життя, які хоч тимчасово, але приносять людині задоволення.

Потяг підлітка до вживання психоактивних речовин є ознакою більш глибокого особистісного неблагополуччя.

Основа цього симптому – психологічна готовність підлітка до вживання психоактивних речовин.

Для «важких» підлітків ситуація утрудненості досягнення бажаного дуже часто адекватна ситуації неможливості задоволення потреб. Відсутність розвинутої звички до подолання труднощів, прагнення скоріше відновити стан емоційного благополуччя спонукає підлітка переглянути ситуацію, негативно оцінену дорослими, уявити її собі такою, в якій немає необхідності застосовувати вольові зусилля. Природно, що всі механізми захисної поведінки не усвідомлюються підлітком, він інтуїтивно шукає рішення, які його задовольняють. Важливу роль у цьому відіграє і те, що більшість важких підлітків, незважаючи на наявність великого негативного життєвого досвіду, залишаються внутрішньо інфантильними. Досягнення максимально можливого в даних умовах емоційного благополуччя, прагнення до життя «за принципом задоволення» стали визначальними і сенсоутворювальними мотивами інфантилізму. Тому самоусвідомлення підлітка прямує лише «по лінії найменшого опору».

Психологічна готовність до вживання психотропних речовин полягає в неадекватному сприйнятті ситуацій, пов’язаних з необхідністю подолання життєвих труднощів, налагодження відносин з оточуючими, правильною регуляцією своєї поведінки. Будучи особистісним утворенням, психологічна готовність до адиктивної поведінки проявляється не завжди, перебуваючи ніби в прихованому (латентному) стані. Вона актуалізується в ситуації утрудненості задоволення значимих соціальних потреб підлітка.

Актуалізацію психологічної готовності до вживання психоактивних речовин обумовлюють наступні внутрішні і зовнішні причини:

1) нездатність підлітка до правильного виходу із ситуації труднощів у задоволенні актуальних життєво важливих потреб;

2) несформованість або неефективність способів психологічного захисту підлітка, що дозволяє йому хоча б тимчасово зняти емоційне напруження;

3) наявність психотравмуючої ситуації, з якої підліток не знаходить конструктивного виходу.

Отже, у підлітковому віці стан емоційної напруженості, психічного дискомфорту, причини яких не усвідомлюються, виникають дуже часто. Цей критичний етап у розвитку особистості іноді протікає настільки болісно, що підліток прагне пережити його в повному розумінні слова «під наркозом».

Психологічна готовність до вживання психоактивних речовин, будучи системо-утворюючим фактором виникнення алкоголізму та наркоманії, одночасно виступає і прогностичним критерієм цих явищ. Іншими словами, визначивши у підлітка наявність такої готовності, можна з упевненістю сказати, що психотравматична ситуація призведе його до зловживання алкоголем чи наркотичними речовинами.

Використана література:

Організація роботи з попередження вживання психоактивних речовин серед учнівської та студентської молоді: методичні рекомендації // Бєглова Т.С., Брусенко О.Л., Журавель Т.В.; за ред. Журавель Т.В. – К.: ТОВ «ОБНОВА КОМПАНІ», 2013. – 86 с.

ОБІГ ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН | УСЕ, ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ПІДЛІТКІВ В УКРАЇНІ